Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Менеджмент соціокультурної діяльності

Довіра, справедливість і доброзичливість студентів університетів Японії та Словаччини

Martina Blaskova, Hideyuki Kokubo, Dominika Tumova, Rudolf Blasko — вт, 31 гру 2019 00:00:00 +0200

Вступ. Довіра стає однією із серйозних проблем університетської освіти як із точки зору якості самої освіти, так і з точки зору якості знань, умінь та навичок, які здобувають студенти й випускники. Виходячи з рівня сприйнятої довіри, учні вирішують, наскільки сильною і наполегливою буде їхня соціальна мотивація, тобто сприйняття справедливості й допомоги, і передусім міра, до якої студенти будуть готові застосовувати ці ознаки по відношенню до інших. Мета і методи. З використанням методів аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, індукції, дедукції, моделювання тощо метою роботи є вивчення довіри студентів вищої школи, тісно пов’язаних із темою справедливої та готової до допомоги поведінки. Усі ці три явища досліджуються з обох точок зору: пасивної (у ситуаціях, коли їх отримує студент від інших осіб) та активної (у ситуаціях, коли їх активно виконує студент і звертається до інших осіб). В емпіричній частині представлені результати опитування, проведеного у n = 405 японських студентів та n = 443 словацьких студентів, призначених для пошуку можливих взаємозв’язків у їхній думці щодо загальної довіри, справедливості та доброзичливості. Результати. У запитанні, спрямованому на висловлення думки, чи можна людям довіряти або люди не можуть бути занадто обережними, аж 68,89 % японців та 66,82 % словацьких респондентів віддали перевагу останньому. 81,72 % словацьких та 69,14 % опитаних Японії віддали перевагу думці, що люди намагаються бути справедливими. У сфері надання допомоги дві третини респондентів (65,01 % та 69,63 %) висловилися, що люди, як правило, просто шукають себе. Висновки та обговорення. Новизна роботи випливає з її теоретичної, емпіричної, а також дискусійної частини, яка підтверджує, що студентам університету корисно шукати довіру, справедливість та допомогу з огляду на взаємні залежності між ними. Сприйнята довіра впливає на ступінь і якість подальшої довіри, справедливості й доброзичливості; сприйнята справедливість зумовлює подальше застосування справедливості, довіри та доброзичливості, і одночасно допомога, отримана від інших, сприяє розвитку доброзичливості, довіри й надійності студента та справедливості.

Формування стратегічних альтернатив організаційно-економічного розвитку підприємств соціокультурної сфери

Liudmila Batchenko, Liliia Honchar, Iryna Blyzniuk — вт, 31 гру 2019 00:00:00 +0200

Вступ. Актуальність статті обумовлена сучасними тенденціями стрімкого розвитку бізнес-процесів і пошуком універсальних та дієвих стратегічних механізмів для більш ефективного функціонування соціокультурної сфери. Мета і методи. Метою статті є здійснення ґрунтовного теоретичного аналізу, систематизація і узагальнення наукових положень з проблем стратегічного менеджменту в цілях знаходження універсальних стратегічних рішень для підприємств у контексті діяльності туристичної сфери. Науковий аналіз здійснено методами аналізу та синтезу, ситуаційного, аналітичного, порівняльного і статистичного. Результати. Розглянуто багатоаспектні погляди науковців на становлення поняття «стратегічні альтернативи». Здійснено статистичний аналіз динаміки розвитку ринку туристичних послуг в Україні. Досліджено роль стратегічних індикаторів у діяльності підприємств соціокультурної сфери крізь призму туристичного підприємства. Доведено взаємозалежність стратегічних альтернатив і стратегічних цілей підприємств. Висновки та обговорення. Стратегічні індикатори – одні з найважливіших показників діяльності підприємств, результати яких оптимально демонструють ефективність реалізації діючої стратегії або ж стратегічних альтернатив. Систематизовано критерії відбору стратегічних індикаторів, що є універсальними і можуть використовуватись підприємствами різного типу в соціокультурній сфері. Наукова новизна полягає в аргументованості взаємозалежності стратегічних альтернатив і стратегічних цілей на прикладі підприємства туристичної галузі й модифікуванні полікритеріального підходу до вибору стратегічних індикаторів організаційно-економічного розвитку підприємств. Практичне значення дослідження виявляється в доведенні до рівня конкретних методик і рекомендацій гнучкого адаптивного механізму формування стратегічних альтернатив та їх оптимізація.

Постмодерне розуміння університету: організаційно-управлінські аспекти

Olga Boyko, Nina Svitaylo — вт, 31 гру 2019 00:00:00 +0200

Вступ. У сучасному світі університет набуває нових якостей і функцій, де традиційні доповнюються зовсім новими, які пов’язані з розвитком регіонального співтовариства та виходом на міжнародний рівень. І тому постмодерний університет повинен переорієнтувати свої управлінсько-організаційні важелі. Мета і методи. Метою статті є розгляд університету як драйвера розвитку регіону через аналіз його сучасного менеджменту. Дослідження постмодерного університету вимагає використання міждисциплінарного соціокультурного, структурно-функціонального підходів та історичного, аналітичного, порівняльного методів. Результати. Університети, які завжди прагнули не тільки до знань заради знань, а й до відтворення знань заради росту й укріплення благополуччя суспільства, повинні змінювати управлінську парадигму. І саме такі постмодерні освітні заклади можуть бути драйверами соціально-економічного розвитку та науково-освітнього потенціалу. Висновки та обговорення. Університети сучасності повинні стати точками росту регіонів і активно брати участь у вирішенні освітніх, соціально-економічних, культурних питань. Менеджмент вищої школи повинен бути направлений на забезпечення її конкурентоздатності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках освітніх послуг. Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні чинників розвитку постмодерного університету як драйвера зростання економіки і соціокультурної сфери регіону. Практичне значення одержаних результатів виявляється в можливості використання ідеї університету як точки росту регіону та країни.

Формування державної політики управління освітнім процесом

Alina Hrushyna — вт, 31 гру 2019 00:00:00 +0200

Вступ. Нині Україна, поряд з іншими країнами світу, визначає освіту як стратегічну й одну із найважливіших цілей держави. Так, молода людина, яка здобула вищу освіту вважається більш конкурентоспроможною на ринку праці, оскільки володіє тим комплексом навичок і знань, які формують її потенціал. Такий потенціал насамперед має бути основою істотного покращення економічного й соціального становища як людини окремо, так і суспільства в цілому. В рамках забезпечення кількісних і якісних характеристик людського потенціалу, посилюється актуальність дослідження сучасних проблем управління освітньою системою. Мета і методи. Мета статті полягає у виокремленні основних заходів і дій держави у напрямі формування політики управління освітнім процесом в Україні. У дослідженні нами використано емпіричний і системний підходи, згідно з якими процеси формування політики управління освітнім процесом, що застосовуються нині, проаналізовано у взаємозв’язку та розвитку. Також використано економіко-статистичні методи. Результати. Досліджено сучасну систему управління освітнім процесом, визначено рівень ефективності державної реформи децентралізації саме в секторі освіти. Виявлено проблему катастрофічної відірваності системи освіти від ринку праці. Обґрунтовано доцільність використання інструментів імплементації дуальної системи освіти для вирішення зазначеної проблеми. Висновки та обговорення. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виокремленні основних напрямів формування політики державного управління освітнім процесом. Використання запропонованих підходів та практичних рекомендацій дозволить підвищити якість освіти та знизити рівень молодіжного безробіття.

Гуманізм як філософська категорія і соціокультурний феномен в управлінні життєдіяльністю суспільства

Yelena Kovalenko, Olena Khlystun, Yaroslav Martynyshyn — вт, 31 гру 2019 00:00:00 +0200

Вступ. Актуальність проблеми гуманізму зумовлюється його великим впливом на еволюцію культурно-історичної реальності, значним місцем в управлінні життєдіяльністю суспільства, а також нагальною потребою створення сприятливих умов для самозбереження людської сутності, стійкої рівноваги між людиною і природою, людиною та соціумом. Мета і методи. Мета статті – теоретичний аналіз гуманізму як філософської категорії і соціокультурного феномену в управлінні життєдіяльністю суспільства, що надасть можливість створити надійну методологічну базу для конструювання гуманного соціуму. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, історичний, культурологічний підходи до вивчення соціокультурних явищ і процесів у суспільстві. Результати. Розкрито сутність гуманізму як філософської категорії, світоглядної парадигми та феномену менеджменту; досліджено антропологічні й соціокультурні умови еволюції гуманістичних уявлень і виявлено ментальні особливості культурних епох, що визначають своєрідність форм гуманізму та гуманістичного менеджменту; визначено культурно-історичні типи гуманізму, гуманістичного менеджменту й потенційні можливості їх синтезу в сучасному світі. Висновки та обговорення. Наукова новизна результатів дослідження полягає у поглибленні розуміння сутності гуманізму як філософської категорії і соціокультурного феномену в управлінні життєдіяльністю суспільства, як суперечливої єдності та взаємоборотьби різноманітних гуманістичних протилежностей у контексті змінення цивілізаційних циклів, культурно-історичних епох і посилення взаємозалежностей у соціумі. Практичне значення одержаних результатів виявляється у можливості їх використання в управлінській діяльності суспільства, а також у доповненні наукової теорії і філософії гуманістичного менеджменту новими положеннями про гуманізм як основу сучасної системи управління.

Компетентність менеджера соціокультурної діяльності з вимірювання соціокультурних ефектів

Elena Shcherbina-Yakovleva, Mykola Nazarov — вт, 31 гру 2019 00:00:00 +0200

Вступ. Трансформаційні процеси в Україні обумовлюють підвищення суспільного запиту на поширення інноваційних технологій соціокультурної діяльності. Вимірювання ефекту соціокультурної діяльності є необхідним елементом багатьох соціокультурних технологій. Формування компетентності з вимірювання соціокультурних ефектів у менеджерів соціокультурної діяльності вимагає ретельного теоретико-методологічного і методичного обґрунтування. Мета і методи. Мета статті – обґрунтування теоретичних і методичних складових освітньої технології формування компетентності з вимірювання соціокультурних ефектів у майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності. У процесі дослідження застосовувався комплекс фундаментальних ідей діяльнісного підходу, загальної теорії систем, структурного аналізу, соціально-економічного та психологічного детермінізму, а також методи педагогічного спостереження, тестування студентів, співбесіди й інтерв’ювання, аналіз текстів студентських проектів. Результати. Розкрито доцільність поглибленого формування компетентності з вимірювання соціокультурних ефектів у професійній підготовці менеджерів соціокультурної діяльності. Показаний зміст соціокультурного впливу, що чинить зрушення в життєдіяльності особистості та соціуму. Уточнено поняття соціокультурного ефекту, що існує як науковий термін і є доступним для наукового вимірювання. Висновки та обговорення. Наукова новизна отриманих результатів полягає у підтвердженні доцільності випереджаючого оволодіння теоретичними підходами щодо вимірювання соціокультурних ефектів і доповненні теорії соціокультурної діяльності новими теоретичними визначеннями понять «соціокультурний вплив», «соціокультурний ефект», «вимірювання соціокультурного ефекту». Практичне значення одержаних результатів виявляється в їх безпосередньому використанні у процесі навчання менеджерів соціокультурної діяльності.

Професійний портрет сучасного менеджера соціокультурної діяльності

Tatiana Povalii — вт, 31 гру 2019 00:00:00 +0200

Вступ. Сьогодні зростає актуальність управління соціокультурною галуззю. У зв’язку із залученням у цей процес менеджера, зміст діяльності якого полягає в керуванні зберіганням та розповсюдженням культурних цінностей, виникає необхідність висвітлення його професійного портрета. Мета і методи. Мета – теоретичний аналіз, систематизація та узагальнення наукових досліджень щодо обґрунтування професійного портрета сучасного менеджера соціокультурної діяльності. У ході дослідження використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, систематизації та узагальнення теоретичних положень, а також конкретно-наукові методи термінологічного аналізу, ситуаційний, системно-структурний, структурно-функціональний та порівняльно-зіставний. Результати. Розкрито основні обов’язки і функції сучасного менеджера соціокультурної діяльності. Виділено складники його професійної компетентності: соціокультурні, технологічні, організаційні, маркетингові, культурологічні, гуманітарні, психологічні та політичні знання; загальні і спеціальні вміння; загальнонаукові та фахові навички. Висвітлено його особистісні якості (лідерські, вольові, моральні, психологічні) та комунікативні здібності (інформаційно-комунікативні, інтерактивні, перцептивні). Висновки та обговорення. Наукова новизна одержаних результатів полягає у конкретизації поняття менеджера соціокультурної діяльності та розкритті його професійного портрета за такими напрямами, як обов’язки, функції, професійна компетентність, особистісні якості, комунікативні здібності та ролі, а практичне значення – у можливості безпосереднього використання сучасними менеджерами соціокультурної сфери обґрунтованих напрямів професійного портрета з урахуванням специфіки їхньої діяльності.